Визначена невизначеність

Уявіть скляну банку з водою, що звисає на висоті 10 м над асфальтованою дорогою. Якщо її відпустити, то відомо, що приблизно через півтори секунди роздасться звук розбитого скла, а асфальт стане мокрим.

Момент, коли відпустити цю банку, ви ще нібито контролюєте. Але те, що відбудеться з нею далі — ні. Проте ви вже знаєте, що буде далі. У момент, коли ви відпустили банку, за умов відсутності інших чинників, — її доля визначена.

Та що, якщо я вам скажу, що момент, коли саме відпустити банку, — також визначений?

Люди живуть у ілюзії, ніби їхні думки — це їхні власні добровільні думки, які беруться нізвідки і можуть зникнути, якщо цього захотіти.

Але правда в тому, що всі думки людей виникають не просто так: завжди існує причина. Це може бути: попередня думка; думка, що надійшла ззовні; думка, що виникла внаслідок якоїсь фізичної потреби; і так далі. Зазвичай причини формуються із каші з попереднього досвіду, знань, зовнішніх і внутрішніх фізичних чинників, генетики.

Але думка ніколи не береться «нізвідки». Вона є наслідком причини. І причиною наслідку. Наслідком причини із минулого. І причиною наслідку в майбутньому.

Отже, «людський чинник» як фактор хаосу і непередбачуваності насправді є непередбачуваним лише для інших людей, тоді як для фізичного світу — абсолютно лінійним.

Але якщо все є визначеним, тоді постає питання: «Чому саме таким чином??». Чому саме в мене така доля; чому трава зелена; ЧОМУ САМЕ ТАК, А НЕ ІНАКШЕ?!

На відповідь натякають фізики, які говорять про існування «невизначених» часточок. Я не заперечую їх існування. Навпаки, вони вказують на те, що існує імовірність «інакшості». У кожен атомарний момент часу існує імовірність «іншого вектору розвитку подій».

І це правда. Але в кожному такому іншому «майбутньому» існує іще одне розгалуження. Чи не одне?

Нескінченність. У кожен момент часу існує нескінченна кількість імовірних векторів розвитку майбутнього, що відрізняється від інших на найменшу можливу одиницю. Що більша відстань у часі між моментами, то більша можлива відмінність.

Але хто сказав, що реальність може набути лише одного стану? Хто сказав, що в конкретний момент часу реальність лише одна? Твій людський мозок це сказав? Так, він не бреше. Бо твоя «свідомість» і справді існує лише в одному стані в кожен конкретний момент часу.

Але світ — ні.

Усі можливі стани світу існують одночасно з іншими.

Вони є одним цілим.

Так само із майбутнім і минулим. Ці два слова взагалі є ілюзіями людської природи.

Люди існують у часі, все їхнє мислення і розвиток побудовані на основі процесів, що тривають у часі.

Але для світу час — лише одна з координат фізичного простору. А люди — лише одна з іскорок з одного з нескінченності бенгальських вогнів.